Асиміляція і дисиміляція приголосних
У мовленнєвому потоці приголосні звуки, що стоять поруч, взаємодіють один з одним і цілком або частково уподібнюються. Таке явище нази¬вають асиміляцією (від латинського assimt^a^io — уподібнення).
За напрямом розрізняють асиміля-цію регресивну (коли наступний звук впливає на сусідній попередній) і про-
гресивну (попередній — на наступ¬ний). Асиміляція може відбуватися як у межах слова, так і на стикові слів.
Проте такого впливу зазнають не всі звуки і не завжди.
Розглянемо найтиповіші випадки асиміляції звуків.
Асиміляція за дзвінкістю і глухістю
Дзвінкі приголосні послідовно й систематично впливають на попе¬редні глухі, які уподібнюються їм і вимовляються теж дзвінко: боротьба [боросїба], просьба [прозба], якби []аґбії\, отже [оджеи], вокзал [воґзал].
Така регресивна асиміляція відбу¬вається й на стикові двох слів, особ¬ливо при швидкому темпі мовлення: ваш брат [важбрат], як же Цаґже"]. Перед сонорними звуками [л], [р], [к], [л], [в], [у] такої асиміляції немає.
Асиміляція за глухістю трапляється рідше. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова: мороз, дуб.
На межі кореня й суфікса приго¬лосні також не оглушуються. Однак у середині слова приголосний [г] під- дається впливові глухих [к], [т]: легкий [леихкй і ], кігтики [к’іхтики], вогко [вдхко], дьогтю [дохту] та в похідних від них.
УВАГА!
Щоб узнати, який приголосний (дзвінкий чи глу¬хий) писати, треба змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного стояв голосний:
молотьба — молотити, просьба — просити, легкий — легенький, нігті — ніготь.
Якщо ж така перевірка неможлива, правопис слова слід запам’ятати або звірити за орфо¬графічним словником.
Найбільшого впливу глухих дзвін¬кі звуки зазнають на межі префікса й кореня.
• Префікс з- перед наступним глухим приголосним асимілюється ним: з+хилити [схи'лйти], з+питати [спи'тати], з+кинути [скинути], з+формувати [сформувати], з+шити [сіийти], з+цідити [сц'ідйти], з+сипати [с:йпати].
УВАГА!
На письмі префікс з- перейшов у с- лише перед глухими к, п, т, ф, х. Перед іншими приголосни¬ми пишемо з- (асиміляція зберігається лише у вимові). ■
• Кінцеві дзвінкі приголосні одно¬складових префіксів над-, під-, од-, об- перед наступними глухими у швидкому темпі мовлення теж частково оглушуються: надпити [над"'піїти], підхопити [п'ідтхопіїти], підписати [п’ідтпиесати], одсипати [одтсііпати], обклеїти [обпкле]іти].
УВАГА!
На письмі така асиміляція не закріпилася (чинний морфологічний принцип).
Асиміляція за місцем і способом творення
Найчастіше шиплячі приголосні упо-дібнюються до свистячих і навпаки: безжурний [б^ж'.урни і ], зшити [ш:йти], дивишся [дйвиес:а], цікавишся [цікавис.а], на річці [на ріц:і], з жита [ж:йта], на квіточці [на кв’ітоцй].
Під впливом свистячого [с] приго-лосний [т] уподібнюється до свистя¬чого [^] в дієсловах на -ться: купається [купа}^ц:а], сподівається [спо&іва/еец:а], ллється [л:ец:а].
Асиміляція приголосних за м'якістю
Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’яки¬ми пом’якшуються:
український [украрнски і ], пісня [п’існа], кузня [кузна], повість [пдв’іст], сонця [сднца],рибалці [риебалці], сніг [сніг]. Напівпом’якшені приголосні (губ¬ні, шиплячі, задньоязикові, глотко¬вий) на інші приголосні не впливають (у деяких випадках можлива двояка вимова), оскільки вони й самі не пов¬ністю м’які: двір [дв’ір], збір [зб’ір], твір [тв’ір], тхір [тх’ір], але:
цвіт [цв’іт], цвях [це’ах], дзвін [дзв’ін].
Перед пом’якшеними м’яку вимо¬ву можуть мати лише свистячі [с],
[Ч], М. [£]•
Наслідком прогресивної асиміляції (попередній звук впливає на наступ¬ний) є подовження приголосних, яке на письмі позначається двома буквами: життя [жит':а ]: житіє —* життє —* життя.
Дисиміляція приголосних Дисиміляція (від латинського сИв- зітіІаИо — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приго¬лосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким.
Отже, це розподібнення звуків. Дисиміляція виявляється у:
• Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто.
• При творенні вищого ступеня по-рівняння прикметників [сш], [зиі] змінилися на [шч] і [жч]: висший — вишиїий — вишчий (ор- фогр. вищий), низший — нижиіий
— нижчий.
• Зміні [чн] на [иін] у деяких давніх словах:
мірошник (із М'ЬрОЧЬНИК'ЬЛ рушник (із ручьникг), а також рушниця, соняшник, сердешний.
• Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д],
[т]. Унаслідок регресивної дисимі¬ляції утворилося звукосполучення [ст]:
плет-ти — плести, вед-ти — вес-ти, мет-ти — мести, бред-ти — брести.
Таким чином, явища асиміляції й дисиміляції приголосних звуків спри-яють зручності у вимові, роблять її природною та милозвучною. Крім то¬го, вони допомагають краще зрозумі¬ти ті позиційні й історичні зміни, які становлять фонетичну особливість української мови.
|
|
| Переглядів: 40353 | Коментарі: 9
|
|