ФОНЕТИКА
Фонетика (від гр. phone
- звук) - розділ науки про мову, який
вивчає звуки мови.
ЗВУК
Основним
об'єктом вивчення фонетики є звуки
- найменші одиниці мовного потоку, з
яких в мові складаються слова.
Звуки мови
на письмі позначаються так:
Окремо
взяті звуки (на відміну від слова та
речення) не мають ніякого значення ([о],
[у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з
них творяться слова та їхні значущі
частини. Наприклад, з наведених
звуків легко складається слово підсумок,
у якому виділяються три значущих
частини під + сум + ок.
Звуки
утворюють зовнішню, звукову
оболонку слів і тим самим
допомагають відрізнити одне слово
від іншого.
Слова
розділяються за кількістю звуків, з
яких вони створені, набором цих
звуків та їх послідовністю.
Звукова
система української мови нараховує
38 звуків: 6 голосних і 32
приголосних.
ЯК
ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ
Звуки мови
виникають за допомогою мовного
апарату, до якого відносять гортань
з голосовими зв'язками, ротову та
носову полості, губи, язик, зуби та
піднебіння.
За способом
творення звуки поділяються на голосні
та приголосні.
Голосні
звуки - це звуки людської мови,
основу яких становить голос.
При вимові голосних звуків
струмінь повітря, вийшовши з легень
і проходячи по гортані, спричинює
вібрацію зімкнених напружених
голосових зв'язок.
Пояснити це
явище можна порівнянням з грою на
будь-якому музичному струнному
інструменті (скажімо, гитарі).
Спробуйте заграти на струнах - і вам
у нагороду буде чудова музика.
Саме такими
"струнами" і є наші голосові
зв'язки- головний речовий орган
людини.
Після того
як струмінь повітря, вже в вигляді
звукової хвилі з періодичними
коливаннями, проходить крізь
ротову порожнину, він вільно
виходить назовні.
Ротова
порожнина відіграє при цьому роль
резонатора, який за рахунок руху
нижньої щелепи та переміщення
язика в горизонтальній та
вертикальній площині змінює свої
розміри та форму, що є вирішальним
при творенні голосних різної
якості.
Приголосні
звуки - це звуки людської мови,
основу яких становить шум з більшою
чи меншою частиною голосу або
тільки шум.
При вимові
приголосних звуків голосові
зв'язки можуть бути напруженими і
вібрувати під тиском повітряного
струменя, утворюючи музикальний
тон (голос), а можуть бути
розслабленими, не замкненими і
вільно пропускати видихуване
повітря.
Характерні
для приголосних шуми виникають
переважно у ротовій порожнині при
подоланні струменем повітря
різноманітних перешкод,
утворюваних на його шляху
активними і пасивними мовними
органами.
Рух і
положення мовних органів при
вимові певних звуків називається артикуляцією
(від лат. articulo - розчленяю).
АКТИВНІ
І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ
Активні
мовні органи при творенні
звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові
зв'язки, задня стінка глотки, язичок
(піднебінна завіса), язик і губи.
Активні мовні органи відіграють
головну роль у процесі
звукоутворення.
Пасивні
мовні органи - це нерухомі
мовні органи, до яких наближаються
активні чи навіть змикаються з
ними, спричинюючи виникнення шумів.
До них належать тверде
піднебіння, зуби, альвеоли
(горбочки коло зубів). Пасивні
мовні органи при звукотворенні
виконують допоміжну роль.
ГОЛОСНІ
ЗВУКИ
Голосних
звуків шість:
Голосні
звуки можуть бути:
Голосні
переднього і заднього ряду
За місцем
творення (мається на увазі рух
язика у горизонтальній площині
ротової порожнини) голосні звуки
поділяються на голосні переднього
ряду і голосні заднього
ряду:
Голосні
низького, середнього і високого
підняття
В
залежності від ступеня підняття
язика, тобто від його руху у
вертикальній площині, розрізняють
голосні низького, середнього
і високого підняття:
Огублені
і неогублені голосні
За участю
губ голосні поділяються на огублені
(лабіалізовані) і неогублені
(нелабіалізовані):
Наголошені
і ненаголошені голосні
Залежно від
місця наголосу в слові голосні
звуки можуть бути наголошеними
і ненаголошеними:
ПРИГОЛОСНІ
ЗВУКИ
В
українській мові 32 приголосних
звука:
приголосні |
[б], [п], [д], [д' ], [т], [т'
], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с],
[с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц],
[ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ],
[р], [р' ] |
Приголосні
звуки можуть бути:
В основі
поділу приголосних на шумні і
сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь
голосу і шуму при їх творенні.
Сонорні
і шумні приголосні
Сонорні
приголосні
Сонорні
приголосні (від лат. sonorus -
звучний) - це приголосні, при
творенні яких голос переважає над
шумом. Цих звуків в українській
мові дев'ять:
Шумні
приголосні
Шумні
приголосні, в залежності від того, у
якому стані перебувають голосові
зв’язки в момент творення,
поділяються на дзвінкі і глухі.
Дзвінкі
і глухі приголосні
Якщо
голосові зв’язки більш напружені,
тоді творяться дзвінкі шумні
приголосні звуки.
При
розслаблених голосових зв’язках
творяться глухі шумні звуки.
|
шумні
приголосні
|
дзвінкі
приголосні |
[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з],
[з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ] |
глухі
приголосні |
[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с],
[с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ] |
Акустичні
пари
Дзвінкі та
глухі приголосні утворюють так
звані акустичні пари (дзвінкий
звук - глухий):
акустичні
пари
|
[б]-[п],
[д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш],
[з]-[с],
[з'
]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч],
[дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].
|
Глухий
звук ф в українській мові
співвідносного дзвінкого звуку не
має.
Дзвінкі
приголосні у кінці слова та в кінці
складу вимовляються дзвінко.
Усі
сонорні приголосні звуки належать
до дзвінких і не мають парних
глухих.
Губні,
язикові та глоткові приголосні
За активним
мовним органом приголосні
поділяються на губні, язикові
та глоткові:
губні
приголосні |
[б], [п], [в], [м], [ф] |
язикові
приголосні |
[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з'
], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р'
], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж],
[й] |
глоткова
приголосна |
[г] |
Тверді
і м'які приголосні
За ознакою
твердості чи м'якості приголосні
розмежовуються на тверді і м'які:
тверді
приголосні |
[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к],
[ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч],
[дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] |
м’які
приголосні |
[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз'
], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р
]
|
Окремі
приголосні за ознакою "м’якість-
твердість” утворюють пари:
Пом'якшені
варіанти твердих приголосних, як
правило, з'являються перед голосним
і, проте у небагатьох
українських словах і здебільшого у
словах іншомовного походження
зустрічаються перед іншими
голосними (ж’ур' нбл
, м’ эзикл, с'в' б то).
Свистячі,
шиплячі та носові приголосні
Враховуючи
слухове сприйняття, пригололосні
діляться також на свистячі
і шиплячі.
Зовсім
невелику групу складають носові
приголосні, у творенні яких
бере участь носова порожнина.
свистячі
приголосні |
[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц'
], [дз] [дз' ] |
шиплячі
приголосні |
[ж], [дж], [ч], [ш] |
носові
приголосні |
[м], [н], [н' ] |
Звук
[ґ]
Окремо
треба сказати про звук [ґ ],
що третім виданням Українського
правопису було повернуто в
українську абетку.
Звук [ґ]
вживається у словах: ґанок,
ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт,
ґречний, ґрати (іменник), ґатунок,
ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки [ґ]
та [г] легко розрізняються на
слух:
Різницю в
роботі мовних органів при вимові
цих звуків можна відчути на дотик,
прикладаючи пальці до гортані.
Орфоепія
(від лат. orthos- прямий, правильний,
рівний і epos- слово, мова) - це
сукупність правил літературної
вимови звуків і словосполучень. В
орфоепії також вивчаються правила
наголосу.
ОСНОВНІ
ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ
ВИМОВА
ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голосні в
українській мові у наголошеній
позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само
чітко і виразно вимовляються і
голосні [а], [і], [у] в
ненаголошених складах (співати).
Ненаголошений
[е] при вимові наближається
до [и], так само як і
ненаголошений [и]
наближається до [е].
Особливо помітно це у випадку, коли [и]
чи [е] знаходяться перед
наголошеним складом (заметіль).
Голосні [е],
[и] майже не змінюються у кінці
слова і у складі з побічним
наголосом (пити, пуля).
Ненаголошений
звук [о], як і наголошений,
теж вимовляється голосно, ніколи не
перетворюючись на [а], як у
російській мові. Проте перед
складом з наголошеним [у]
ненаголошений [о] стає
схожим на [е] (ноша).
У
дієслівних формах 3-ї особи однини і
множини теперішнього часу
буквосполучення
-ться вимовляється як ц' :
(сміється- с'м’іjец':а).
Буквосполучення
-шся вимовляється як довгий
м'який [с’]: (смієшся-
с'м’іjес':а).
ВИМОВА
ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі
приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж],
[з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як
правило, зберігають свою
дзвінкість.
Зокрема, це
відбувається:
Дзвінкий [з]
чергується з глухим [с]
тільки у префіксі з- перед
наступним глухим кореня (крім [ш]
і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти.
У випадку знаходження
дзвінкого свистячого [з]
перед шиплячими [ш] і [ч] він
чергується з глухим шиплячим [ш]
(зшити).
Глухі
приголосні в середині слова
перед дзвінкими чергуються з
відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні
шиплячі звуки [ж], [ч], [ш]
перед наступними свистячими [ц'],
[с'] чергуються відповідно зі
свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні
приголосні [в], [й],
які не мають глухих відповідників,
в середині слова після голосного і
перед голосним, на початку слова
перед будь-яким приголосним і у
кінці слова перетворюються на
короткі нескладові голосні [я],
[ї] (вояк, гаї).
Нормативним
для української мови є чергування
[у] та [в]; [і] та
[й] у мовному потоці, яке
залежить від кінця попереднього і
початку наступного слова (наш
учитель, наша вчителька)
СКЛАД
Слова в
українській мові поділяються на
склади. Склад - це частина слова,
що складається з одного чи кількох
звуків і вимовляється одним
поштовхом видихуваного повітря: кни-га,
по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.
Склад може
бути утворений з одного чи кількох
звуків, причому один з них повинен
обов'язково бути голосним. В зв'язку
з тим, що саме голосні звуки
утворюють склад, їх називають складотворчими.
В
залежності від кількості склідів
слова поділяються на односкладові,
двоскладові, трискладові і багатоскладові:
вік-но, слог, ма-ту-ся,
кі-не-ма-то-граф.
Склад, що
закінчується на голосний звук,
називають відкритим (а-рі-я,
ка-ли-на).
Склад, який
закінчується на приголосний звук - закритим
(ліс, май-дан).
Існує
декілька правил поділу слів на
склади:
- Якщо між
голосними звуками є один
приголосний, то він належить до
наступного складу (о-лень,
жи-то).
- Якщо між
голосними є кілька
приголосних, то звуки в, р, л,
й, що стоять після
голосного, належать до
попереднього складу, а звуки,
які знаходяться після них - до
наступного (зір-ка,
май-ка).
- Якщо
другим приголосним є звук й,
л або р, то разом з
попереднім приголосним він
відходить до наступного складу
(ме-тро, ку-плю).
- Якщо між
голосними є кілька
приголосних, то після наголосу
один з них відходить до
попереднього, а решта до
наступного складу (кис-лий,
стер-ти).
- Якщо
після ненаголошеного складу
стоїть кілька приголосних, то
всі вони, крім й, в, р, л
відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
НАГОЛОС
Наголос
- це вимова одного із складів з
більшою силою.
Наголос
завжди падає на голосний звук в
складі, напр., чудо'во, бi'гати,
вече'ряти.
Голосний
звук і склад, на який падає наголос,
називається наголошеним;
усі інші голосні і склади - ненаголошеними
(у слові вi-тер склад ві- наголошений)..
Наголошений
склад вимовляється з більшою силою,
ніж усі інші.
Наголошеними
можуть бути різні за порядком
склади (рiч-ка, пе-ре-рва).
Наголос
може переміщуватися з однієї
частини слова на іншу при зміні
форми цього слова (нога' - но'ги).
За
допомогою наголосу іноді
розрізняються лексичні значення
слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' )
та їхні граматичні форми (стi'ни -
називний відмінок множини і стіна'-
родильний відмінок однини).
Більшість
слів в українській мові має один
наголос, але складні слова можуть
мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).
Смисловий
наголос - це вимова одного із слів
чи словосполучення в реченні з
посиленням голосу (Це я'
хотів піти звідси - не хтось
інший, а саме я)
Графіка
(від гр. graphikos - письмовий,
зображений) - розділ науки про мову,
який вивчає сукупність умовних
знаків, за допомогою яких мова
передається на письмі.
Найголовнішою
вимогою графіки є та, що кожному
звукові мови повинна відповідати
окрема літера (телемайстер -
телемайстер, картопля - картопля,
вода - вода).
АЛФАВІТ
Звуки мови
ми вимовляємо і чуємо. На письмі
звуки позначаються буквами.
Букви -
це умовні знаки, за допомогою яких
на письмі передаються звуки.
Всього в
українській мові 33 букви.
Послідовність їх у певному порядку
називається алфавітом (від назв
перших літер грецького алфавіту - альфа
і бета), або азбукою
(від перших двох літер
слов'янського алфавіту - аз і буки),
або абеткою (від перших двох
літер українського алфавіту - а
і бе).
Азбука
сучасної української мови утворена
на основі слов'янської азбуки, що
мала назву кирилиця (за ім'ям
болгарських місіонерів Кирила
та Мефодія, які склали цю азбуку
для слов'ян і переклали грецькі
релігійні книги на слов'янську
мову).
Букви
в алфавіті мають такі назви:
32 букви
українського алфавіту передають на
письмі мовні звуки, а ь
(м'який знак) позначає м'якість
приголосних на письмі (кінь, тінь).
За
начертанням розділяють такі букви:
- великі
(заглавні, прописні- В, Ж, З,
К) і малі (рядкові- в,
ж, з, к);
- друковані
(Б, б, Г, р) і писані (Б,
б, Г, р).
ІНШІ
ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Крім букв
алфавіту, для передачі слів в
українській мові використовуються апостроф,
знак наголосу, дефіс (риска), крапка,
знак питання, знак оклику, кома,
тире, двокрапка, лапки, дужки, три
крапки та ін. знаки:
ФОНЕТИЧНА
ТРАНСКРИПЦІЯ
Транскрипція
(від лат. transcriptio -переписування ) -
спеціальний спосіб запису звуків у
повній відповідності з їх
звучанням.
Фонетичний
алфавіт - система букв та
додаткових знаків, за допомогою
яких записується жива мова.
В
українському мовознавстві
використовують такі знаки:
позначка
|
що
означає
|
приклад
|
[
]
|
знак запису звука,
слова чи цілого уривка у
вигляді фонетичної
транскрипції |
[ а ]- голосний звук;
[
лех'ко ]- так вимовляється
слово легко
|
[
' ]
|
знак наголосу;
розташовується над голосним,
на який падає наголос |
[
вэ дка]
[
дідъ ]
|
[
' ]
|
знак, що позначає
м'якість приголосного;
ставиться вгорі після цього
приголосного |
[
син'е ]
[
с'н'іг ]
|
[
’ ]
|
знак, що позначає
пом'якшеність приголосного;
ставиться також вгорі після
цього приголосного |
[
c'в’ато ]
[
затиш’ш’а ]
|
[
: ]
|
позначення довготи
приголосного; розташовується
після цього приголосного |
[
жиет':б ]
|
[дж]
[дз]
[дз']
|
позначення
фонетичної єдності звуків [дж],
[дз], [дз']; ставиться вгорі
над буквою |
[джэ
ра]
[гедз']
|
[
я ] [ ї ]
|
позначки, що
передають специфічну у деяких
положеннях вимову нескладових
звуків [ я], [ ї] |
[робъ
я]
[мії
]
|
[
еи ]
|
знак, що позначає,
до якого звука наближається
звучання голосного;
розташовується вгорі після
цього голосного |
[
в’ід':ачиетие
]
[
засилиена
]
|
Основні
правила запису фонетичних
транскрипцій:
СПІВВІДНОШЕННЯ
ЗВУКІВ
І БУКВ
Більшість
букв позначає один звук.
Але буква
може передавати і два звуки, напр.:
З іншого
боку, для позначення одного звука
можуть вживатися дві букви (напр.,
букви дж і дз
передають відповідно кожна свій
звук: [дж] і [дз] (джміль,
їжджу, дзеркало, дзига).
Букви я,
ю, є можуть передавати по
одн
|