Правила української мови - Орфографія

Вітаю Вас Гість | RSS

Правила Української мови

Четвер, 08.12.2016, 14:50

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:

основні принципи

приклади

фонетичний

написання слова точно відображає його вимову

[книга]- книга

морфологічний

написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання вимовляється [брацтво], пишеться братство, бо брат;

[веиселий]- веселий,

бо весело;

[книз'ц'і]- книжці,

бо книжка

історичний (традиційний)

написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати

[йасний]- ясний;

[гуни]- гунни

диференціюючий

при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання вдень (завидно);

в день (в певний день);

по-новому (прислівник),

по новому мосту

(прийменник з

прикметником)

ОРФОГРАМА

Орфограма (від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки: кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата).

Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); зсунути- с:э нyти.

В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.

ПЕРЕДАЧА НА ПИСЬМІ ЗВУКОВОГО СКЛАДУ СЛІВ

В українській мові для передачі звуків на письмі використовується 31 буква.

Крім них, є і інші знаки, у т.ч. м’який знак, який передає м’якість приголосних звуків і апостроф (додатковий знак алфавіту, яким позначається роздільна вимова твердого приголосного і наступного м’якого й).

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 6 голосних звуків:

Позначаються вони 10 буквами:

Голосні під наголосом вимовляються завжди чітко (зелений- зелень, голуб- голубка).

Чітко вимовляються голосні також у кінці слова (зелене, випиши, розмовляючи).

Але іноді деякі голосні можуть чергуватися між собою:

Чергування е з и

Ненаголошені [е] та [и] у вимові іноді сплутуються між собою: ниести (нести), диетина (дитина).

Звук [е] чергується з [и] у випадках:

Буква е пишеться:

Буква и пишеться у відкритих складах -ри-, -ли- (гриміти, тривога, глитати, криниця).

Перевірити вірне написання букв е та и можна наголосом (велич - великий, непримирений - мир, шести - шестеро).

Втім, у деяких словах (переважно іншомовних) написання перевірити ніяк неможливо. Ці слова треба просто запам’ятати:

Ненаголошені е та и в префіксах

В українській мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-, перед, пре-, серед-: бездумно, невірно, перевдягатися, передусім, прегустий, середньорічний.

З и пишуться префікси ви-, при- та іншомовний анти- (вигук, привіт, антиматерія).

У кількох словах вживається префікс межи- (межиріччя):

У написанні е, и в більшості префіксів особливих труднощів не виникає.

Можна сплутати лише префікси пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать майже однаково.

Префікс пре- пишеться в прикметниках (та прислівниках і деяких іменниках, що походять від них), якщо він замінюється словом "дуже”: премудрий (дуже мудрий), прекрасно (від прекрасний, тобто дуже прекрасний).

Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, преподобний, престол і подібних.

В інших випадках пишеться префікс при-: примудритися, природа, прикраса, прив’ялий, приклад.

Пре- може виступати також на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові префікс не виділяється: прелюдія, преамбула, превентивний, президент, препарат, прем’єра, пререгатива, префект та ін.

Ненаголошені е та и в суфіксах

Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом: родимка - родимий, глибина - глибини.

Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.

Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця; довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин та ін.

Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:

Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.

Ненаголошений суфікс -ин(а) пишеться:

Суфікс -ен пишеться:

Суфікс -ен(я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).

Суфікс -енн(я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).

Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, печиво.

Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.

Чергування і з іншими голосними

В основах багатьох українських слів звук [і] непостійний. Він, як правило, виникає на місці інших голосних внаслідок чергування.

Звук [і] з’являється на місці [о] та [е] переважно в закритому складі: школа- шкіл, прозивати- прізвище, джмеля- джміль, перо- пір’я.

Іноді [і] на місці [о], [е] виступає і у відкритому складі: печі- запічок, вози- візок, промені- промінець, випромінювати.

Звук [і] з’являється на місці [е] перед наступним складом з суфіксом -а- або -ува- в коренях ряду дієслів: підперезати- підперізувати, плескати- запліскувати, стерегти- остерігати, текти- протікати, защепнути- защіпати, летіти- літати, берегти- зберігати.

У словах діти (дітина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (злипатися) звук [і] чергується з [и].

Правопис і та и в основах українських слів

Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих букв, які різні для українських та іншомовних слів.

Буква і в основах українських слів пишеться:

Буква и пишеться:

Правопис і та и у префіксах українських слів

Букви і, и у префіксах пишуться за загальними правилами.

Префікси від-, під-, а також прі- (вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва) пишуться завжди з буквою і: відкрито, підпалити, прізвище.

Звук [і] в них з'явився на місці колишнього [о] (відхилити- одхилити, прірва- прорвати).

Префікси ви-, при- завжди пишуться з и: прикрашати, вибір, привабливий.

Префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними у кінці одержують голосний і: розібрати, відімкнути, обігнати.

Правопис і та и в суфіксах українських слів

У більшості суфіксів и та і пишуться за загальними правилами.

У суфіксах -ість, -іт, -ів пишеться і, оскільки [і] тут чергується з [о] та [е]: батьківський- батькова, царівна- царева, співучість- співучості.

У суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий) завжди пишеться і: височінь, далечінь, гарячіший, малюсінький, гарячіший, новісінький.

Суфікс -інн(я) пишеться:

Суфікс -инн(я) пишеться тільки в іменниках із збірним значенням, крім утворених від іменника на -інь (буряк- бурячиння, мак- маковиння, лопух- лопушіння; виняток: камінь- каміння, корінь- коріння).

Правопис і та и в основах іншомовних слів

У написанні і, и, як вже було сказано, треба чітко розрізняти українські та іншомовні слова, тому що ці букви в них пишуться за зовсім різними правилами.

Крім того, є різниця в написанні і та и у власних і загальних іншомовних назвах.

В основах власних іншомовних назв (та похідних від них) майже завжди пишеться і: Вашінгтон, Аргентіна, Чікаго, алжірець, Бразілія, Шіллер, Дідро, Чінгісхан.

Як виняток, буква и пишеться у таких географічних назвах і похідних від них:

Арктика, Антарктида, Атлантида, Америка, Африка, Рига, Британія, Париж, Рим, Єгипет, Палестина, Єрусалим, Пакистан.

Ці слова треба запам'ятати.

В основах загальних іншомовних слів теж пишеться буква і: кіно, вітамін, гірлянда, хімік, радіо, індустрія.

Але так відбувається не завжди.

Після дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним (крім й) пишеться и: шифер, пріоритет, режим, цирк, таксист.

Як виняток, буква и також пишеться:

Написання о та а

У літературній мові, а також у більшості діалектів звуки о та а вимовляються достатньо чітко як під наголосм, так і без нього. Але в окремих випадках можливе їх сплутування. Розібратися в їх написанні допоможуть такі правила.

У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]: ломити- ламати, скочити- скакати, кроїти- краяти, клонитися- кланятися, гонити- ганяти.

Чергується [о] з [а] також у словах проводжати- випроваджувати, проводити- провадити.

Буква а пишеться:

Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.

Написання о та у

В літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним [у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кожух, зозуля (зоузул'a)

Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб.

Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi.

У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.

Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі -уват(ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.

Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.

Чергування е з о після шиплячих та й

В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.

Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.

Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.

Винятки з цих правил- деякі слова: