Правила української мови - Орфографія 2

Вітаю Вас Гість | RSS

Правила Української мови

Четвер, 23.10.2014, 08:28

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].

Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.

Дзвінкі приголосні (загальні правила)

Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:

Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.

В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.

У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.

Глухі приголосні

Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: вокзал [вогзал], футбол [фудбол], просьба [прозьба].

Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.

Приголосні у кінці префіксів

Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].

У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].

Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.

Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].

Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.

Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.

Два приголосних звука зливаються в один:

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.

Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].

М'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський], але: кінський [кін+ський].

Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.

За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.

Винятки становлять:

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.

Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).

В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.

У вимові і на письмі відбувається спрощення ще в таких словах:

Лише у вимові відбувається спрощення:

Такі слова пишуться за морфологічним принципом.

Тверді і м’які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.

Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].

Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:

Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.

Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.

ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].

Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.

Подовжені приголосні і позначення їх

В українській мові звуки приголосні звуки можуть подовжуватися.

Подовжуються звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєнними буквами: обличчя, віддаль, відкриття, знання, беззмінний, життя.

Але подвоєні звуки не завжди читаються як подовжені: возз'єднаний [возйеднаний], міськком [м’іс'ком].

Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: барокко [бароко], Калькутта [кал'кута], фінн [ф’ін], меккський [мекс'кий] (але: Мекка [мекка])

Подовжені м'які приголосні

Подовжуються м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і пом'якшені приголосні [дж], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між двома голосними:

Подовжується м'який приголосний і в дієслові ллю та його формах.

У похідних словах подовження між двома приголосними зберігається: суддя- суддівський, суддівство, життя- життєвий, життєвість, життєрадісний.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: знання- знань, багаття- багать, Поділля- подільський.

Подвоєння букв внаслідок збігу

Подвоються букви на межі значущих частин слова, якщо одна з них закінчується, а друга починається на ту саму букву: віддати (від+дати), беззвучний (без+звучний), піднісся (підніс+ся), годинник (годин+ник).

Подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк(ий): Німеччина (німецьк+ина), козаччина (козацьк+ина), Вінничина (вінницьк+ина).

Виняток- Галичина (хоч галицький).

Подвоюються внаслідок різних збігів букви ще в словах бовваніти, ссати, ввесь, овва і похідних.

Написання нн в прикметниках і похідних словах

У прикметниках на межі кореня і суфікса та в суфіксах можуть подовжуватися лише [н] або [н]: нездоланний, ранній, здоровенний, щоденний.

Подвоюється н між голосними в прикметниках на -ний, -ній, якщо ці прикметники утворені від іменників з основою на н: стіна- стінний, туман- туманний, вікно- віконний.

Якщо ж твірна основа кінчається на інший звук, то н у прикметнику не подвоюється: журавель- журавлиний, дерево- дерев'яний, форма- переформений, ждати- нежданий.

Подвоюється н у словах старанний (хоч старатися), притаманний, захланний, а також у наголошених суфіксах -енн(ий), -анн(ий):

В інших прикметниках (та дієприкметниках) у суфіксах -ен(ий), -ан(ий) буква н не подвоюється: скажений, шалений, жаданий, навіжений (вказують на незвичайну міру якості); намальований, незрівняний, з'єднаний, написаний.

У словах, похідних від прикметників, написання нн або н зберігається: письменний- письменник, віконний- віконниця, туманний- туманність, туманно, захоплений- захопленість (хоч захоплення), шалений- шаленість, шалено.

Подвоєння букв в іншомовних словах

Коли йдеться про подвоєння букв в іншомовних словах, то тут треба розрізняти власні і загальні назви.

У власних іншомовних словах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Ніцца, Діккенс, Андорра, андорський, Ніцца, Бонн, Шіллер, Яффа, Голландія, голландець, Марокко, марокканець, Абіссінія, Брюссель, Ассірія, Даданелли, Місісіпі, Апенніни, Лонгфелло, Кассандра, Одіссей, Торрічеллі.

Але немає подвоєння в таких власних назвах: Бразілія, Вашінгтон, Касабланка, Мадакаскар і т.п.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: колектив, каса, група, маса, колона, хобі, алегорія, шосе.

Винятки становлять: бонна, панно, мадонна, манна, тонна, ванна, беладонна, панно, ірраціональний, сюрреалізм, аннали, гунни, вілла, фінн (але фінка, фінський), булла, нетто, брутто, лібретто, мотто, барокко, іетермеццо, стаккато, мирра, контрреволюція, фортіссімо, ірраціональний, імміграція (але еміграція, емігрант), сюрреалізм.

В українських іменах відповідно до вимови букви звичайно не подвоюються: Кирило, Сава, Пилип, Агнеса, Іполіт, Інеса.

Але в деяких недавно запозичених іменах подвоєння букв зберігається: Емма, Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Белла. Ізабелла, Нонна, Римма, Сусанна, Ганна, Стелла.

Вживання м'якого знака

М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого].

У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.

М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються.

У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.

М'який знак зберігається у таких словах:

Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]

Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться:

Псля приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.

Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.

Вживання апострофа

Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять:

В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний
від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.

М'який знак і апостроф в іншомовних словах

В іншомовних словах м'який знак і апостроф вживаються так само, як і в українських: об'єкт, прем'єра; асфальт, шагрень.

Але є і деякі відмінності.

В іншомовних словах м'яким знаком позначається м'якість приголосних, що позначають звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] також перед я [йа], ю [йу], є [йе],
ї [йі]
: портьера [-т'йе-], батальон [-л'йон], Ньютон [н'у-].

Проте в українських іменах відповідно до вимови м'який знак перед я не пишеться: Наталя, Омелян, Тетяна.

В іншомовних словах після приголосних апостроф перед я, ю, є, ї ставиться, якщо після приголосних чується звук [й]: бар'єр [-рйер], комп'ютер [-пйу-], Х'юстон [хйу-].

Як виняток апостроф ставиться після приголосних в таких словах: кон'юктивіт, кон'юктура, ад'ютант.

Апостроф в іншомовних словах не ставиться перед я, ю, є, ї, якщо ці букви позначають пом'якшення попереднього приголосного: рюкзак [р'у-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], манікюр [-к'ур].