ПРИГОЛОСНІ
ЗВУКИ
Сонорні
приголосні завжди вимовляються
чітко, тому при написанні їх на
письмі ніяких труднощів не виникає:
гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел,
сон.
Сплутати
можна лише парні дзвінкі і глухі,
які іноді однаково звучать: призьба-
просьба [проз'ба], ходьба- молотьба
[молод'ба].
Тому треба
запам'ятати деякі особливості їх
написання.
Дзвінкі
приголосні (загальні правила)
Дзвінкі
приголосні в літературній мові
завжди звучать дзвінко:
Виняток
становить звук [г], який у
деяких словах вимовляється як [х]:
у словах нігті, легко, дьогтю,
дігтяр, вогко, кігті і похідних
від них слів.
В інших
словах звук [г] і перед
глухими не втрачає своєї
дзвінкості: бігти, бігцем,
стерегти, домігся, одягти, тягти.
У словах тхір,
тхнути, натхнення, натхнений і
похідних від них, незважаючи на те.
що походять ці слова від дихати,
надихати, пишеться буква т.
Глухі
приголосні
Глухі
приголосні, що стоять перед
дзвінкими, уподібнюються до парних
їм дзвінких: вокзал [вогзал],
футбол [фудбол],
просьба [прозьба].
Щоб
перевірити, яку букву треба писати
в слові, її треба поставити перед
голосним або сонорним приголосним: просьба-
просити, мимохіть- мимо хотіння,
боротьба- боротися, брязк- брязнути,
мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.
У деяких
словах написання таких приголосних
не перевіряється, тому правопис їх
треба запам'ятати: вогко, призьба,
вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.
Приголосні
у
кінці префіксів
Кінцеві
дзвінкі приголосні в префіксах
перед глухими, особливо при швідкій
вимові, можуть оглушуватися. На
письмі, проте, ці зміни не завжди
позначаються: безпека [беспека],
зсунути [ссунути], розчин [рошчин].
У кінці
префіксів роз-, без,
незалежно від вимови, завжди
пишеться буква з: безхмарний
[бесхмарний], розчистити
[рошчистити], розжарити [рожжарити],
розписка [росписка].
Так само в
кінці префіксів від-, од-, над-,
під- завжди пишеться буква д:
одкинути, надколоти, відпустити,
підпис.
Виняток
становить префікс з-, який
пишеться перед більшістю
приголосних, незалежно від вимови:
зсунути [ссунути], зшити [шшити],
зжати [жжати].
Але перед к,
ф, п, т, ф префікс з-
змінюється на с-: спідлоба,
сформувати, схил, скинути, стерти.
Чергування
приголосних
Іноді при
змінюванні або творенні слів
замість одного звука з'являється
інший, тобто відбувається
чергування звуків.
Найпоширеніші
такі чергування приголосних:
У
дієслівних основах чергуються,
крім того, ще такі приголосні:
По
іншому ці приголосні не чергуються:
не може, напр., звук [г] чи [з]
змінитися на [ш] або [ч]
і т.д.
Проте в
деяких словах як виняток ця
закономірність порушується- в них
замість чн вимовляється і
пишеться шн: мірошник,
сердешний, рушниця, рушник,
двурушник, торішній, хоч ці слова
походять відповідно від слів
мірка, серце, рука, торік.
Зміни
приголосних при додаванні суфіксів
-ск(ий), -ств(о)
Під час
творення нових слів за допомогою
суфіксів -ськ(ий), -ств(о)
приголосні на стику твірної основи
і суфікса можуть зазнавати різних
змін.
Два
приголосних звука зливаються в
один:
злиття
звуків
|
приклади
|
г, з, ж: + ськ(ий) ® зьк(ий)
+
ств(о) ® зтв(о)
|
Кавказ- кавказський, Запоріжжя-
запорізький,
боягуз-
боягузтво
|
к, ц, ч: + ськ(ий) ® цьк(ий)
+
ств(о) ® цтв(о)
|
Вінниця- вінницький, козак-
козацтво,
молодець-
молодецтво
|
х. с, ш: + ськ(ий) ® ськ(ий)
+
ств(о) ® ств(о)
|
Черкаси- черкаський, чех-
чеський,
птах-
птаство
|
Виняток
становлять поодинокі прикметники
на -ськ(ий), утворені від
слів іншомовного походження: чикагський,
цюріхський, бакський, казахський,
тюркський.
Якщо в
кінці твірної основи після
приголосного є суфікс -к-, то
при творенні прикметника на -ськ(ий)
-к- випадає: Чукотка-
чукотський, П'ятихатки-
п'ятихатський.
Якщо
твірна основа кінчається на д або
т, то у вимові відбуваються
різні зміни, а саме:
Але на
письмі ці зміни не позначаються-
такі слова пишуться за
морфологічним принципом: людський,
людство, братський, братство,
студентський, студентство,
туристський.
Виняток
становлять слова міський
(міст[о]+ський) і хвацький
(хват+ський), які пишуться за
фонетичним принципом.
Звуки н,
л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ(ий)
вимовляються м'яко: кінський
[к'ін'с'кий], ковальський
[ковал'с'кий], панський [пан'с'кий],
волинський [волин'с'кий].
М'який знак
перед -ськ(ий) ставиться
лише після л, після інших
букв перед -ськ(ий)
м'який знак не ставиться: ковальський
[ковал+ський], але: кінський
[кін+ський].
Уподібнення
приголосних
за місцем творення
Іноді при
творенні або змінюванні слів
виникає збіг двох приголосних, які
важко вимовляються. Тоді, як
правило, попередній приголосний
уподібнюється до наступного. Ці
зміни іноді позначаються, а іноді
не позначаються на письмі.
Свистячі
перед шиплячими переходять у
відповідні шиплячі:
Виняток на
письмі становлять присвійні
прикметники: мотузка- мотузчин,
Васька- Васьчин.
За
морфологічним принципом пишуться
префікси: безшумний [бежшумний],
розжувати (хоч вимовляється як
[рожжувати]), а також слово мисчина
[мишчина] (похідне від миска)
Спрощення
в групах приголосних
Іноді при
творенні або змінюванні слів
виникає важкий для вимови збіг
трьох приголосних. Тоді, як правило,
середній приголосний у вимові
випадає. На письмі ця зміна
позначається не завжди.
Групи
приголосних стн і стл спрощуються
на сн і сл у вимові і
на письмі: честь- чесний,
пристрасть- пристрасний, область-
обласний, користь- безкорисливий.
Винятки
становлять:
- прикметники,
утворені від іменників
іншомовного походження на ст
(баластний, компостний,
контрастний, форпостний);
- окремі
слова: пестливий, хвастливий,
хвастнути, зап'ястний,
кістлявий, шістнадцять (у
слові шістнадцять, як і в
шістдесят та шістсот, звук
т у вимові випадає).
Групи
приголосних скн, зкн і шчк
спрощуються на сн, зн і шк
у вимові і на письмі: дощок- дошка,
тиск- тиснути, блиск- блиснути,
брязк- брязкнути.
Але немає
спрощення в словах: брязкнути,
випускний, пропускний, скнара,
тоскно, рискнути, вискнути (від
виск).
В
утвореному від іменника писк
дієслові допускається двояке
написання: писнути і (рідше) пискнути.
У вимові і
на письмі відбувається спрощення
ще в таких словах:
Лише у
вимові відбувається спрощення:
Такі
слова пишуться за морфологічним
принципом.
Тверді
і м’які приголосні
Приголосні
бувають тверді і м'які або
пом'якшені. Але не всі і не в усіх
позиціях.
Приголосний
[й] завжди тільки м'який: сім'я
[с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю
[с'імйейу].
Звуки [д],
[т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть
бути як твердими, так і м'якими:
Ці
приголосні м'якими можуть стати в
будь-якій позиції- як на кінці
слова, так і перед наступним
приголосним: даль, тінь, дядько,
близько, мідь, путь, військо,
хвацько.
Інші
приголосні, крім [й], у кінці
слова і перед наступним
приголосним завжди тверді: повірте,
голуб, відправте, любов, повір, туш,
ніч, мовчиш.
ь Вони
пом'якшуються лише перед [і] та
зрідка перед іншими голосними: ніччю
[н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер
[в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро
[б’уро].
Звуки [р]
і [р'] в літературній
мові чітко розрізняються: град-
ряд, перу- порю, крук- крюк, гора-
зоря, шкура- буря.
Подовжені
приголосні і позначення їх
В
українській мові звуки приголосні
звуки можуть подовжуватися.
Подовжуються
звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з],
[т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].
Подовжені
приголосні вимовляються трохи
протяжніше, ніж звичайно, і на
письмі позначаються подвоєнними
буквами: обличчя, віддаль,
відкриття, знання, беззмінний,
життя.
Але
подвоєні звуки не завжди читаються
як подовжені: возз'єднаний
[возйеднаний], міськком [м’іс'ком].
Найчастіше
це трапляється в іншомовних словах:
барокко [бароко], Калькутта
[кал'кута], фінн [ф’ін], меккський
[мекс'кий] (але: Мекка [мекка])
Подовжені
м'які
приголосні
Подовжуються
м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і
пом'якшені приголосні [дж], [ж],
[ч], [ш], якщо вони стоять між
двома голосними:
в орудному
відмінку однини іменників ІІІ
відміни |
сіль- сіллю,
подорож- подорожжю, мазь-
маззю, туш- тушшю,
ніч-
ніччю, тінь- тінню
|
в іменниках
середнього роду |
затишшя, знання,
колосся, обличчя, бездоріжжя,
чуття |
у деяких словах |
суддя, стаття,
рілля, зрання, Ілля, спросоння,
попідтинню, навмання,
попідвіконню |
Подовжується
м'який приголосний і в дієслові ллю
та його формах.
У похідних
словах подовження між двома
приголосними зберігається: суддя-
суддівський, суддівство, життя-
життєвий, життєвість,
життєрадісний.
Якщо
м'який приголосний стоїть не між
двома голосними, то подовження не
відбувається: знання- знань,
багаття- багать, Поділля-
подільський.
Подвоєння
букв внаслідок збігу
Подвоються
букви на межі значущих частин
слова, якщо одна з них закінчується,
а друга починається на ту саму
букву: віддати (від+дати),
беззвучний (без+звучний), піднісся
(підніс+ся), годинник (годин+ник).
Подвоюється
ч в іменниках, утворених від
прикметників на -цьк(ий):
Німеччина (німецьк+ина), козаччина
(козацьк+ина), Вінничина
(вінницьк+ина).
Виняток-
Галичина (хоч галицький).
Подвоюються
внаслідок різних збігів букви ще в словах
бовваніти, ссати, ввесь, овва і
похідних.
Написання
нн в прикметниках і
похідних словах
У
прикметниках на межі кореня і
суфікса та в суфіксах можуть
подовжуватися лише [н] або [н]:
нездоланний, ранній,
здоровенний, щоденний.
Подвоюється
н між голосними в
прикметниках на -ний, -ній,
якщо ці прикметники утворені від
іменників з основою на н: стіна-
стінний, туман- туманний, вікно-
віконний.
Якщо ж
твірна основа кінчається на інший
звук, то н у прикметнику не
подвоюється: журавель-
журавлиний, дерево- дерев'яний,
форма- переформений, ждати-
нежданий.
Подвоюється
н у словах старанний (хоч
старатися), притаманний,
захланний, а також у наголошених
суфіксах -енн(ий), -анн(ий):
у прикметниках, які
вказують на більшу, ніж
звичайно, чи найбільшу міру
якості |
невблаганний,
незрівнянний, страшенний,
здоровенний, нескінченний |
у небагатьох
прикметниках-
старослов'янізмах |
огненний (звичайне:
вогняний), священний
(звичайне: святий),
благословенний,
блаженний, мерзенний, окаянний
|
В інших
прикметниках (та дієприкметниках) у
суфіксах -ен(ий), -ан(ий)
буква н не подвоюється: скажений,
шалений, жаданий, навіжений (вказують
на незвичайну міру якості);
намальований, незрівняний,
з'єднаний, написаний.
У словах,
похідних від прикметників,
написання нн або н зберігається:
письменний- письменник, віконний-
віконниця, туманний- туманність,
туманно, захоплений- захопленість (хоч
захоплення), шалений- шаленість,
шалено.
Подвоєння
букв в іншомовних словах
Коли
йдеться про подвоєння букв в
іншомовних словах, то тут треба
розрізняти власні і загальні назви.
У власних
іншомовних словах і похідних
словах подвоєння букв
зберігається: Ніцца, Діккенс,
Андорра, андорський, Ніцца, Бонн,
Шіллер, Яффа, Голландія, голландець,
Марокко, марокканець, Абіссінія,
Брюссель, Ассірія, Даданелли,
Місісіпі, Апенніни, Лонгфелло,
Кассандра, Одіссей, Торрічеллі.
Але немає
подвоєння в таких власних назвах: Бразілія,
Вашінгтон, Касабланка, Мадакаскар і
т.п.
У загальних
іншомовних назвах букви
звичайно не подвоюються: колектив,
каса, група, маса, колона, хобі,
алегорія, шосе.
Винятки
становлять: бонна, панно, мадонна,
манна, тонна, ванна, беладонна,
панно, ірраціональний, сюрреалізм,
аннали, гунни, вілла, фінн (але
фінка, фінський), булла, нетто,
брутто, лібретто, мотто, барокко,
іетермеццо, стаккато, мирра,
контрреволюція, фортіссімо,
ірраціональний, імміграція (але
еміграція, емігрант), сюрреалізм.
В
українських іменах відповідно до
вимови букви звичайно не
подвоюються: Кирило, Сава, Пилип,
Агнеса, Іполіт, Інеса.
Але в
деяких недавно запозичених іменах
подвоєння букв зберігається: Емма,
Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій,
Палладій, Алла, Белла. Ізабелла,
Нонна, Римма, Сусанна, Ганна, Стелла.
Вживання
м'якого знака
М'якість
приголосних перед голосними а,
у, е, і, о позначаються
відповідно буквами я, ю, є, і, ь:
синя [син'а], синю [син' у], синє
[син'е], сині [син'і], синього
[син'ого].
У кінці
слова і перед наступним
приголосним для позначення
м'якості приголосних служить буква ь.
М'якими у
цій позиції можуть бути лише
приголосні звуки [д], [т], [з], [с],
[дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь,
тінь, скрізь, мить, стань, вітрець,
осторонь.
В
дієсловах перед часткою -ся (-сь)
м'який знак зберігається: зберігають-
зберігаються, будують- будуються,
стань- станься, постачають-
постачаються.
У середині
слова м'якість приголосних звуків [д],
[т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається
м'яким знаком лише перед твердими
нешиплячими: козацький,
товариський, призьба, боротьба,
їдьте, ненька.
М'який знак
зберігається у таких словах:
в утворених від них
присвійних прикметниках |
Лрісьчин, Таньчин,
Зіньчин, неньчин |
при відмінюванні |
на призьбі, неньці,
козацькі, товариські, але:
землянці, бо землянка,
масці,
бо маска
|
Перед
постійно м'якими або пом'якшеними і
шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко
(хоч батько), промінчик (хоч
промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути
[дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]
Як виняток
м'який знак в цій позиції ставиться:
|
приклади
|
після букви л |
льняний, гуцульський,
читальня, Гуцульщина, але:
рибалці, бо рибалка,
голці,
бо голка
|
у деяких словах |
Маньчжурія, тьмяний,
різьбяр, няньчити, женьшень,
бринчати |
Псля
приголосних, що позначають звуки [м],
[в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ
], [к], [х] м'який знак у кінці
слова і перед наступним
приголосним не ставиться: багато
облич (хоч обличчя), чотирма (хоч
чотирьох), роздоріж (хоч
роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч
буря), гіркий, поставмо, насипмо,
ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров,
сім.
Як виняток
з м'яким знаком пишеться власна
назва Горький.
Вживання
апострофа
Апостроф
ставиться лише перед я, ю, є, ї.
Він вказує, що ці букви позначають
два звуки йа, йу, йе, йі, а
попередній приголосний
вимовляється твердо:
Апостроф
ставиться перед я, ю, є, ї
після губних приголосних м, в, п,
б, ф, якщо ці приголосні стоять:
В інших
випадках після губних апостроф не
ставиться: тьмяний, свято, цвях,
морквяний, мавпячий.
Апостроф
ставиться перед я, ю, є, ї
після р, якщо далі у вимові
чується звук [й]: матір'ю
[мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян
[бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря
[зор'а], гарячий [гар'ачий].
Апостроф
ставиться перед я, ю, є, ї після
префіксів, які закінчуються на
приголосний
від-, під-, над-, перед-, роз-, без-,
з-, в-, об-, між-: між'ярусний,
від'ємний, роз'єднати, з'їзд,
без'ядерний.
М'який
знак і апостроф в іншомовних словах
В
іншомовних словах м'який знак і
апостроф вживаються так само, як і в
українських: об'єкт, прем'єра;
асфальт, шагрень.
Але є і
деякі відмінності.
В
іншомовних словах м'яким знаком
позначається м'якість приголосних,
що позначають звуки [д], [т], [з],
[с], [дз], [ц], [л], [н] також перед я
[йа], ю [йу], є [йе],
ї [йі]: портьера [-т'йе-],
батальон [-л'йон], Ньютон [н'у-].
Проте в
українських іменах відповідно до
вимови м'який знак перед я
не пишеться: Наталя, Омелян,
Тетяна.
В
іншомовних словах після
приголосних апостроф перед я, ю,
є, ї ставиться, якщо після
приголосних чується звук [й]:
бар'єр [-рйер], комп'ютер [-пйу-],
Х'юстон [хйу-].
Як виняток
апостроф ставиться після
приголосних в таких словах: кон'юктивіт,
кон'юктура, ад'ютант.
Апостроф в
іншомовних словах не ставиться
перед я, ю, є, ї, якщо ці букви
позначають пом'якшення
попереднього приголосного: рюкзак
[р'у-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], манікюр
[-к'ур].
|